19 Nov Анатолій Бєлов: «Суспільство, влада, все взагалі необхідно критикувати, якщо є предмет критики»

AnatoliyBelovPortrait

Як він змінює світ, якими категоріями мислить і чого боїться найдужче.

У чому, на ваш погляд, полягає різниця між «художником, який займається музикою» і «музикантом, який пише картини»?

Різниця лише в ставленні до того, що ти робиш і як. Можна перебувати по обидва боки – бути музикантом-художником або художником-музикантом, якщо якось розділяти ці практики. Для мене ж це художня робота в медіа музики.

Чи вдається вам у наш такий складний і неоднозначний час уникати впливу теми війни у своїй творчості?

Я не уникаю теми війни, просто не говорю про неї в лоб. У моїй новій роботі «Свято життя» тема війни буде також присутня, я представлю власну рефлексію життя-смерті довкола.

Хтось у світ несе світло, хтось – прогрес, хтось – протест і заперечення… А що несете у світ особисто ви?

На це питання не мені відповідати, адже воно аж надто претензійне і будь-яка моя відповідь звучатиме фальшиво. Мені вже кілька разів говорили різні, не знайомі між собою, хлопці, що вони змінили на краще своє ставлення до ЛГБТ-теми й людей завдяки моєму мистецтву, стали більш відкриті, і це, звісно, дуже круто чути. Ще один хлопець розповідав, що в 15 років дрочив на скріншот з мого фільму і заливав спермою клавіатуру – це взагалі успіх, адже я дрочу лише на порно.

Ваші твори – і в арті, і в музиці – часто називають провокаційними. Наскільки тепер актуальна провокація у суспільстві, яке щодня сидить на пороховій бочці з критики, нерозуміння й інших недуг?

Я не маю задуму робити спеціально щось виклично-провокаційне. Питання, які я порушую в своїх роботах, – мій власний політичний і художній жест, який я не можу не зробити. Суспільство, владу, та й усе взагалі треба критикувати, якщо є предмет критики, а він завжди є й буде, і це дуже здорова ситуація – піддавати сумніву й виявляти невідповідності. Інша річ, як ти це робиш, це окрема, вже художня, робота. Моя стратегія – бути доступним у зчитуванні моїх квір-послань людям, така форма більш зрозуміла і, відповідно, провокаційна за своєю суттю.

Якщо говорити про самоідентифікацію, то чи розділяєте ви її для себе як особистості й художника? Та й взагалі, чи вступали колись ці дві іпостасі в конфлікт?

Не розділяю, для мене бути художником – це не робота або професія, ну і, звісно ж, не традиційні художні практики. Тепер я майже не малюю, але це не значить, що я перестав бути художником. Просто тепер я користуюся іншими цікавими мені медіа для своєї роботи.

Чого ви найбільше боїтеся окремо як художник, музикант і людина?

Боюся зажратися, перестати саморефлексувати і розвиватися, це стосується всього.

Уявімо, що вам надали можливість влаштувати акцію-концерт-виставку всього свого життя. Опишіть її, будь ласка. Де б вона відбувалась? Який би мала вигляд?

Ось якщо я зажрусь і збожеволію, то робитиму виставки всього свого життя. Сподіваюся, до цього не дійде. Я не мислю категоріями «виставка всього мого життя», після такого – «могила».

Минулого року ви планували зробити мюзикл. Чи вдалося реалізувати цей проект? Що прийшло йому на зміну?

Мюзикл поки відклав у зв’язку зі складністю проекту, практично усі сили пішли на підготовку іншого повнометражного музичного фільму «Свято життя», який ми знімали разом з Оксаною Казьміною. Прем’єра чорнового варіанту відбулась ще в серпні. Уже готовий фільм про психоделічних вампірів, на який мене надихнули цілком реальні події однієї ЛСД-вечірки, ми показали на Київській бієнале. Щодо моєї попередньої роботи, то епізод з фільму «Секс, лєкарствєнноє, рок’н’рол» був показаний на різних квір-кінофестивалях Англії, Франції, Румунії, Португалії, України, Білорусі, Росії. Побував він і на різноманітних художніх виставках. Наприклад, у берлінській Кернер Парк галереї. Ця робота викликає великий інтерес, сподіваюсь, згодом я зможу повернутися до неї.

Пізнати