06 Dec Євген Самборський: «Я до сих пір не маю рецепта створення власної роботи»
Багатогранність його творчості у дивовижний спосіб співіснує зі скромністю. Далі — про емоції та творчість.
Живопис, перформанси, інсталяції, скульптури — що було від самого початку, а до чого ви прийшли свідомо?
Ну, малювання, звісно — я й досі малюю.
Чому багато ваших робіт (зокрема картин) не мають назв?
Я не думав про це. Не вигадую спеціально — якщо назва є, то є, від якихось процесів у голові вона з’являється й проходить відбір, під час якого зважуються складові на кшталт цензури, банальності, актуальності — тоді я підписую роботу, а якщо ні — то ні.
Що для вас найважливіше — образ чи ідея? Чи розділяєте ви ці поняття у своїй творчості? Чи вони доповнюють одне одного?
Я досі не маю рецепту створення власної роботи, переважно працюю послідовним методом, але також трапляються й позасвідомі або спонтанні практики. Щодо «образ чи ідея», то ці речі розділити неможливо, бо ідея і її втілення є найважливішими складовими роботи, тільки так ми отримуємо витвір мистецтва. А те, наскільки цікавою, глибокою, оригінальною, актуальною є ідея, і те, наскільки вправно вона втілена в певному медіа, й впливає на її цінність.
У якій країні, де ви вже побували, вам працювалося найліпше? Чому?
Поки це було в Польщі. Я приїздив туди на стипендіальні програми, які дозволяли не думати про заробіток — це стосовно меркантильних питань. Ну і, напевно, у Львові було комфортно, хоча трохи бракувало людей із спільним світоглядом й інтересами.
Риба шукає, де глибше, людина — де ліпше, а художник?
Можу говорити лише за себе. Тепер я шукаю себе, тобто стараюся якомога більше стишувати всі голоси, які говорять у голові, зрозуміти й описати те, що цікавить саме мене десь глибоко-глибоко всередині. Це, напевно, основні пошуки, якими я свідомо займаюся останні два-три роки. Постійно думаю, що варто лише знайти це, і все стане на свої місця. Це щось на зразок картинки з пазлів: є багато маленьких пазлів від інших картинок, які іноді береш й намагаєшся вкласти в свою, дивишся на неї якийсь час і розумієш, що це не звідси, відкидаєш.
Які емоції найчастіше виникають у людей, коли вони бачать ваші роботи? Чи дуже вони відрізняються від того, до чого ви прагнули?
Емоції різні, бо й дуже різні люди мають змогу дивитися мої роботи.
Вас взагалі що більше цікавить — сам акт творчості або вплив твору мистецтва на людину-глядача?
Важко порівнювати ці дві речі. Я не можу сказати, що мене цікавить акт творчості — просто з’являються думки щодо чогось і хочеться це зробити. Воно мене не цікавить, мені радше треба цим поділитися. Щодо діалогу роботи й глядача, то я розумію, що несу відповідальність за свої вчинки і роботи. Тож, звісно, намагаюсь висловлюватися так, як вважаю за потрібне, щоб максимально донести глядачу свою думку.