04 Mar Микита Кравцов: «Свобода – головний привілей бути художником»

Nikita8

У свої 26 років Микита Кравцов просто пише, просто спілкується і просто отримує задоволення від життя.

Важко не підпасти під його чарівність і простоту. Микита Кравцов впевнений у своїх силах, напевно, бо має що сказати власною творчістю. Гостинний, начитаний, відвертий. Словом, справжній художник.

Про дитячі травми

Колись я хотів вчитися у Пітері, думав, що у них найліпша школа (живопису), але коли підріс, усе зважив, обдумав, вирішив вступати в Києві… Але то таке… Якщо брати ще раніше, початок історії, дитинство, то звісно, без впливу батьків тут не обійшлося. Тато привів мене до Віктора Івановича Буряковського, він і був моїм вчителем, наставником, другом. 17-го року народження… Він мені був як «третій» дідусь. У нього ще мій батько вчився. Я з ним дуже багато часу проводив. Він з п’яти років вчив мене усіх технік. Спершу ми малювали, щось клеїли… Це своєрідна травма була, коли всі в футбол, у баскетбольчик шпілять, а ти сидиш і малюєш якісь пляшки, куби… Мені тоді пацани у віконце руками махали, глузували… А тепер вони всі в офісах просиджують, а я їм так – ручкою також з вулиці…

Про привілей бути художником

Свобода. Голова весь час працює. Над тобою нема начальника, лише небо. Я завжди хотів бути художником, хоча вся моя сім’я – це архітектори. Батьки мене підтримали, з повагою поставилися до вибору. Мама трохи переживала, що всі художники – алкоголіки, та я розвіяв цей міф.

Про концептуальний живопис

Щоб здійснити перехід від стандартної академічної освіти до концептуального живопису, треба пройти через певну ломку свідомості. Ми ж зразу після букваря не читаємо «Улісса». Мізки б перетворилися на кисіль… Хоча Джойс мені до вподоби, особливо його оповідання. Селінджера поважаю за те, що він написав свої найкращі твори, зібрав речики і зник. Втім, і в його творчості багато суперечливих моментів. Адже багато хто помирає ще до того, як припиняє жити. Навіщо перетворюватися на вічних Пугачових і Кіркорових? Законсервовані мумії. Якщо повернутися до живопису, то скажу чесно: спершу я й сам багато чого не розумів. Та й тепер не все вкладається в голові. Лише одне знав напевне – робити технічну роботу, як в академії, це нецікаво, це ремісництво.

Про роботу з галереями

Коли довго працюєш з однією галереєю, рано чи пізно доводиться прощатися. Починається не життя, а тьмяне, сіре існування… Навіщо продовжувати стосунки, якщо ви вже взяли одне від одного все, що можна. Та я все одно люблю свою галерею, вона мені багато дала. Зичу їй стабільного підйому. Гадаю, все буде добре. Планую співпрацю з іноземними галереями. Наприклад, у Парижі є люди, які цікавляться моїми роботами. У Нью-Йорку занадто великий поспіх. Тебе беруть, розкручують, а потім так само швидко викидають, неначе сміття, яке ще й засмердітися як слід не встигло. Головне – не доводити до кипіння. Треба відчувати момент. Та й взагалі, просто треба більше відчувати. Люди стали холодніші, розважливіші, але навіть найбільш перевірені формули часом хиблять.

Про життя

Життя ліпше знає, що тобі треба робити. Адже буває так, що наплануєш собі щось, а потім раз – і все йде шкереберть або взагалі не так, як задумано. Та й, гадаю, найбільша проблема – це те, що люди понад усе бояться в певних ситуаціях видатися смішними. Хочуть видаватися ідеальними. Це створює бар’єри в голові, що спричиняють комплекси й іншу фігню, яка з цього випливає… Якщо ти чогось не знаєш, не обов’язково з розумним виглядом кивати головою, просто попроси пояснити і тебе введуть в курс справи. Дідько з тим, якщо хтось подумає, що ти тупий як пробка… Я не кажу, що треба бути клоуном, просто трохи простіше до всього ставитися. Я взагалі змалечку боюся клоунів.

Про кількість

У мене приблизно 173 живописні роботи. Частина з них на складі, частина – в галереях. Найцікавіше, що я досить довго був упевнений, що взагалі нічого не роблю, але, як виявилося, я справжній ударник. Гарую як проклятий.

Про новий проект

На Art Kyiv Contemporary ІХ я разом зі своїми колегами представлю проект «Останній день на роботі». Мій друг Андрій Стегура запропонував мені взяти участь у цьому проекті, і я охоче зголосився. Його ідея від самого початку була шикарна. Сподіваюся, те, що ми понамальовували, бодай трохи її розкриє. Там будуть фігури шахтаря, сталевара, продавчині, чабана… Ми їх малюємо в робочому одязі, але такими, що вже бачать свою мрію. Маленька втеча від реальності – адже це так потрібно. Ненадовго. Бодай на два вдихи. Це дуже велика робота. Сподіваюсь, буде цікаво.

 Nikita6

Nikita7

Пізнати