24 Jun Олексій Сай: «Мистецтво ніколи не ставить діагнози»
Бачити, осмислювати, відчувати, любити людей, поєднувати роботу й мистецтво – усе це Олексій Сай робить легко й змістовно.
Я не ставив собі за завдання винайти якийсь інструмент або підхід, та мав велике бажання спілкуватися з людьми своєю мовою. Усе почалося з того, що я сидів на роботі й стежив за тим, як стрімко формується офісна культура, як змінюється радянське розуміння роботи, колективу. Відбувалося це в 1990-ті роки. Мене дивували люди, я не міг зрозуміти, які думки вони приховують у своїх головах. Що далі, то глибше мені хотілося поринати в розуміння цього світу. Не критикувати, але й не ототожнювати себе з ними. Хотів фіксувати з дистанції історичної – наче їх уже немає, вони вимерли, хоча ця глобальна культура багато дала людству. Її фіксують, але роблять це у вигляді штампів. Наприклад, люди в піджаках – безлика маса. Критикують, але не розглядають як сукупність явищ культури. Дещо, здатне витворити як матеріальні, так і духовні цінності. Мені захотілося говорити з представниками цієї культури однією мовою.
Мої бухгалтерські таблички з’явилися, маючи на меті не здивувати, а радше дати можливість за допомогою такого специфічного інструмента глибше поринути в життя офісної культури. І це спрацювало. Мистецтво ніколи не ставить діагнозів. Фіксує, допомагає людям рефлексувати, та головне – спонукає їх до повнішого відчуття реальності. Це роблять й інші речі, міркування, наприклад, література, але є щось, що фундаментальним гуманітарним наукам несила осягнути. Одного разу мій друг-кінематографіст здивував мене питанням: «То чим же ти, Олексію, займаєшся?» Я задумався. Напевно, займаюся чудесами.
Адже завжди є питання без відповідей. Мистецтво якраз і створює щось таке, до чого неможливо дотягнутися й нема в кого дістати відповідь. Мені казали, що живописці вважають мене дизайнером, а не художником. Це мене дивує. Що тут скажеш. Річ же не в інструменті, а в функції. Дизайнер забезпечує рішеннями конкретні завдання, які перед ним ставлять. Я нічого не вирішую й нічого нікому не пропоную. Дизайнеру треба приносити користь, я ж спокійно обходжуся без цього. Ось у чому й полягає різниця, а не в тому, якою олією ти працюєш і на якому полотні. Дизайнеру завдання надходять ззовні, він вирішує питання професіоналізму. Я ж сам собі ставлю питання, які входять до мого власного внутрішнього дискурсу. Завдання постають із думок, із побутових справ.
