20 Oct Михайло Василенко: «Величезний плюс у роботі з братом – абсолютна довіра між нами»

IMG_0921cSmall2

Михайло Василенко про роботу на арт-ринку, втіху, міцні сімейні зв’язки й грандіозні бізнес-плани.

Михайле, Ви вважаєте себе успішною людиною у арт-бізнесі?

Думаю, так. Я займаюся тим, що приносить мені втіху й дохід.

Поза сумнівом. А як усе починалось? Також з успіху?

Не зовсім так. Перший наш аукціон, який ми з братом провели у 2005 році, успішним не назвеш. Мені тоді було 21, а Олексію – 22. Ані досвіду організації, ані бази колекціонерів. Лише бажання щось створити і відданість мистецтву, яку змалечку нам прищепив батько-колекціонер.

Загалом наш перший весняний аукціон спричинив нам великі збитки і приніс багато різного досвіду. На аукціоні було продано лише чотири картини. Втім, усі витрати були відшкодовані завдяки добрим постаукціонним продажам. Завдяки першому аукціону ми здобули чудовий організаційний досвід і клієнтів, познайомилися з багатьма приватними дилерами. Далі почався успіх: ми здійснили роботу над власними помилками і восени того ж 2005 року організували другі торги, де продали близько 40% лотів. Так ми закріпилися на ринку й зайняли свою нішу – радянське мистецтво – наш основний напрямок роботи на кілька перших років. Тепер «Золотое Сечение» спеціалізується на різних напрямках – від класичного мистецтва і колекційної ікони до сучасного мистецтва, дизайну і фотографії.

Як взагалі народилась ідея заснування аукціонного дому?

Як я вже казав, завдяки нашому батьку мистецтвом ми були оточені змалечку. Тож ми постійно стежили за ринком, цікавилися тим, що там відбувалося. Я регулярно переглядав результати торгів і каталоги, побував на перших у своєму житті аукціонах. Наприклад, мене вразили торги, які влаштовував Олександр Брей на Андріївському узвозі. Це було в 2003-2004 рр. Тоді я збагнув, що арт-ринок – живий, але доволі потайний – галереї працюють в приватному режимі й без зайвого розголосу. На той час більшість займалися антикваріатом, галерей сучасного мистецтва було небагато. Але галерейний бізнес мене не дуже приваблював, оскільки хотілося займатися ширшим спектром мистецтва. Так і народилась ідея створення аукціонного дому.

Родинні зв’язки не заважають в роботі?

Незважаючи на те, що ми з братом з дитинства дружні, перші кілька років притирки в роботі були. Адже ми дуже різні. Але наша несхожість дуже допомагає в роботі – кожен із нас професійно сильний у своєму напрямку. Я більше розуміюся на класичному, сучасному мистецтві. Олексій теж дуже любить сучасне мистецтво. Також він знається на предметному дизайні, фотографії. Хоча тепер особливого розподілу між нами й нема, ми разом усім займаємося, але роботи оцінюємо кожен по-своєму. Це дуже допомагає обирати роботи на аукціони.

А ще Олексій відповідає у нас за креативну частину. Ми завжди охоче придумуємо наші заходи, сперечаємося і знаходимо новаторські рішення, які й втілюємо в життя. Це перформанси на відкриттях, дизайн каталогів і ще багато що. Величезний плюс роботи з братом – це абсолютна довіра між нами.

Як Ви з Олексієм бачите розвиток аукціонного дому за 5-10 років?

Еволюція має бути в будь-якому бізнесі, інакше на нього чекає спад. Ми вбачаємо розвиток у онлайні. Багато що вже недоцільно робити «вживу», оскільки це дуже затратно і клопітно. В онлайні все значно простіше і зручніше – ширше охоплення аудиторії, інтереси, кількість представлених робіт.

Єдина проблема полягає в тому, що в онлайні не так просто продати дорогі речі. Клієнти поки не мають довіри до покупок в Інтернеті. Але це справа часу і технологій, і над цим ми активно працюємо.

Повернімося до аукціонів в офлайні. Чи маєте ви кількох улюблених художників? І чи важко художнику потрапити в пул робіт, які виставляються на ваших аукціонах?

Абсолютно не важко, якщо ви – талант. Якщо раніше ми працювали лише з галереями і дилерами, то зараз співпрацюємо і з художниками напряму. При цьому ми з великою увагою займаємося сучасним мистецтвом, що є рідкістю для українських аукціонних домів. До цього ми прийшли під час кризи 2009 року, коли відчули, що ринок радянської класики став помалу падати. Постала потреба шукати альтернативу. Ближче з сучасним мистецтвом нас познайомила моя однокурсниця Оля Балашова. За що ми їй дуже вдячні. Ми зрозуміли, що класика і сучасне мистецтво – це два абсолютно різні й цікаві світи і арт-ринки, колекціонери й дилери в яких не перетинаються. Загалом тепер ми працюємо як з класичним, так і з сучасним мистецтвом, і вважаємо такий підхід правильним і гнучким. Ціни на твори класичного мистецтва в середньому вищі, і коло колекціонерів ширше. Ще велику роль відіграє велика мережа із приватних дилерів з класики й антикваріату. Але на цьому ринку багато що залежить від економічного становища в країні. З сучасним мистецтвом все трохи інакше. Багато людей можуть дозволити собі купити роботи молодих сучасних авторів за рахунок невисоких цін і широкого вибору. Більше того, нам до вподоби відкривати молоді таланти, які потім перетворюються на великих зірок.

А є улюбленці серед молодих?

Є, звісно. Ми раніше навіть вели статистику найпопулярніших і тих, хто найліпше продається. У фаворитах були Олег Сусленко, Альона Науменко, Микита Кравцов, Артем Волокітін. Тепер це Михайло Деяк, роботи якого успішно продаються з торгами на аукціонах.

А може українське молоде мистецтво конкурувати з європейським? І чи є різниця між українським і зарубіжним актуальним артом?

Конкурувати, звісно, може. Особливо в цінах. З художнього погляду конкуренція також дуже гідна – талантів в Україні донесхочу. Так, є різниця між західним і українським мистецтвом. На мою думку, події, що відбуваються в нашій країні, сильно позначаються на художниках, а в результаті й на їхніх роботах. Україна, як відомо, переживає не найкращі часи, однак патріотизму й оптимізму нашим авторам не позичати.

Головна конкурентна перевага у європейських і американських художників перед нашими – стабільність. Українські автори часто не знають, що з ними буде завтра. У Європі ж, якщо художник закріплений за якоюсь галереєю, то він має чіткий план на роки вперед щодо участі у виставках і так далі. Він думає лише про творчість. В Україні ж художники багато часу марнують на просування й продаж своїх робіт. Порада художникам: знайти хорошого арт-менеджера, який буде займатися продажами, домовлятися про участь у виставках.

Ви з Олексієм – колекціонери. Скільки робіт у ваших колекціях? Які маєте рідкісні екземпляри?

Я колекціоную сучасне мистецтво, переважно молодих художників, в яких бачу перспективу. Я маю понад 300 робіт у колекції, Олексій – трохи менше. Багато творів іменитих авторів у нас у спільній колекції. Оскільки вони коштують немало, ми викуповували їх на двох. Тепер це надбання нашого спільного фонду.

Назвіть свою найневдалішу й найвдалішу арт-покупку?

Невдалої не пригадую, бо зазвичай купую те, що дає мені втіху. Ніколи не шкодую про те, що багато заплатив за роботу, але жалкую, коли не вдається купити картину з тієї чи іншої причини і вона потрапляє до іншого колекціонера. Щодо найвдалішої покупки, то це зібрана за 8 років колекція творів художника Михайла Деяка, а також робота Енді Воргола.