05 Dec Влада Ралко: «Я завжди була захоплена внутрішньою війною в душі людини»
Концептуально, мудро, щиро — Влада Ралко інакше не може. Неймовірна розмова про війну, образи та шокову терапію.
Метафори, смисли у ваших картинах, а надто в нових, читаються явно. Чому ви відмовилися від гри з глядачем, від звичної для вас багатошаровості?
Знаєте, є вздовж траси за містом такі придорожні крамнички, де водночас продають м’які іграшки, віники для лазні, килимки у вигляді ікон та надмогильні пам’ятники? А сільські крамниці, де на прилавку поруч з пряниками лежать цвяхи, дихлофос і надмогильні вінки? Таке сусідство дуже містко визначає структуру життя. Це навіть дещо непристойно — ми не звикли класти такі різні речі на одну полицю. Але сама ситуація, в якій багато хто опинився, тепер вкрай непристойна: частина людей сидить біля екранів телевізора або комп’ютера й стежить, як інша частина людей гине або зазнає смертельної небезпеки. І найжахливіше те, що безліч людей немов безсильні, вони немов погрузли в своїй пасивності, в своїй розсудливості. А частина — а саме ті, хто бере активну участь, опинились по той бік, за екраном, провалились у інший вимір.
Цю ситуацію не можна передати ні туманно, ні складно. Тут потрібне просте, зрозуміле, я б навіть сказала, буквальне висловлювання.
Я, власне, завжди захоплювалась внутрішньою боротьбою, війною, що відбувається всередині людини, яку вона й сама не завжди усвідомлює. А якщо й починає здогадуватись про цю боротьбу, то лякається. А в сьогоднішніх подіях ця витіснена війна просто взяла й вийшла на поверхню. І цілком конкретні обставини набули символічного змісту, неначе смисли вийшли назовні, їх навіть шукати не треба — досить просто подивитись і побачити.
У всі епохи художники по-різному зображали жінку: від образу Богоматері до жінки-революції. На вашу думку, чи є жіночий образ, найменш розкритий у мистецтві? Який саме?
Ваше питання мене спантеличило. Ніколи не думала, що в роботах з зображенням Богоматері або, скажімо, доярки художники думали про розкриття образу жінки. Мені завжди здавалось, що художник говорить про будь-що, окрім того, що саме слугує елементами для його висловлювання. Яка різниця, жінка на картині, чорний квадрат або пінгвін? Річ лише в тім, навіщо вони там.
У своїй творчості ви відчуваєте притаманний нашому суспільству сексизм, коли чоловіку можна писати все, але якщо жінка-художниця робить еротичну серію, це неодмінно сприймуть як щось надзвичайне? Як з цим боротися?
Гадаю, це питання до суспільства, у якого, до речі, проблема сексизму далеко не найгостріша. Усе настільки занедбано із самим розумінням мистецтва і його призначення, що художниці можуть малювати свої еротичні — зрештою, будь-які інші серії — і ніхто нічого не зрозуміє й не зацікавиться нічим, окрім слова «еротичний».
У моєму «Китайському еротичному щоденнику», власне, еротичне було присутнє хіба в назві й слугувало такою собі лукавою приманкою — адже сам «Щоденник» був про інше. Ну а ті, хто клюнули тоді на еротику й навіть побачили там якусь еротику, всього-на-всього з’їли обгортку замість цукерки.
У одному зі своїх інтерв’ю на питання про Майдан ви сказали, що не хочете романтизувати ситуацію. Ваша творчість — це оголений нерв. Чим же ви тоді компенсуєте таке емоційне навантаження, як його позбуваєтеся?
Не перебільшуйте щодо нерва! Мистецтво нітрохи не стосується сублімації, й емоційне навантаження тут ні до чого. Хіба якщо сприймати готовність думати як загрозу власному спокою. У такому разі я вважаю, що надмірне піклування про збереження власного спокою небезпечне для здоров’я, а, як свідчить сьогоднішня ситуація, таке піклування загрожує і життю.
Щодо відмови від романтизації подій — тоді я говорила про це у такім зв’язку. Під час Майдану раптом дуже гостро постало питання: що має робити художник в такій ситуації. Примітно, що це питання стосувалося не лише цієї конкретної ситуації, але й проблеми відповідальності художника назагал. Отже, була реальна загроза спокуситися й вихваляти Майдан, оскільки я загалом була його прихильником. Або навіть якщо й не вихваляти, то зазнати внутрішньої цензури й обмежити себе з метою не нашкодити учасникам протесту. Тобто романтизація процесу означала заплющити очі на дещо, що не вкладалося в систему. Мій «Щоденник» передбачав дещо абсолютно протилежне — навпаки, якомога ширше розплющити очі й не пропускати нічого, коли це можливо.
Ваші картини можна назвати шоковою терапією. Від яких недуг вам найбільше хотілося б зцілити суспільство?
Думаю, те, що я роблю, далеке як від шокової терапії, так і від бажання вилікувати. Просто висловлювання, де про життя, смерть, відвагу, вчинок, бажання, сором, честь, страх говориться прямо та ясно, чомусь у декого спричиняє шок. Відразу виникає конфлікт з хибною цивілізованістю, коли прийнято заплющувати очі на певні сторони життя, прийнято симулювати благополуччя, освіченість, здоров’я, успішність. Будь-який натяк на думку або хоча б сумнів відразу спричиняє протест.
Дехто з художників пише книги, дехто — збирається знімати кіно… Вам не хотілося б спробувати себе в якійсь іншій мистецькій царині? Наприклад, створити колекцію одягу…
Якщо для того, щоб щось сказати, мені знадобляться або літери, або викройки, або звук, я неодмінно це використаю. Вибір інструментарію завжди обґрунтований, коли треба висловитися про те, що видається важливим, найточніше.
Я почала робити «Київський щоденник», оскільки таке дуже конкретне малювання на папері й формат щоденникових записів у той період стали для мене найвлучнішим художнім прийомом. Водночас є певні речі, які, наприклад, можна виразити винятково за допомогою живопису. Ті роботи, які я писала, скажімо, олійними фарбами на полотні, можна було зробити тільки у цей, один-єдиний спосіб. Усе доволі жорстко — якщо маєш уявлення про майбутнє висловлювання, то вибір визначений наперед. Мені нудно пробувати лише з цікавості.
Як ви ставитеся до творчих маніфестів? Чи маєте власний?
Я у Тараса Григоровича знайшла цитату, коли показувала перші аркуші з «Київського щоденника» у лютому:
«Нехай як буде,
Так і буде.
Чи то плисти,
Чи то брести.
Хоч доведеться
Розп’ястись!
А я таки мережать буду
Тихенько
Білії листи»