06 Apr Роман Жук: «У нашій країні все буде дуже добре, проте згодом і не одразу»

Juk

Його називають трансавангардистом й українсько-голландським художником, хоча сам Роман Жук більше скидається на філософа, чий інструмент для письма – пензель. Просто й лаконічно про важливе для митця й звичайної людини.

Звідки, на вашу думку, походить бажання суспільства зараховувати художника до тої чи іншої країни або міста, коли це вільна професія, яка належить тільки сама собі?

Так, це дійсно вільна професія. І вільна вона тому, що йдеться про відчуття світу, яке проходить крізь індивідуальність художника. Поштовхом для творчості не обов’язково слугує об’єктивна реальність. А те, до якої географічної частини країни або світу зараховувати митця, напевно, відіграє меншу роль, аніж основне місце його творчої діяльності.

Чи стежите ви за молодим поколінням українських художників? Чи з’явилися, на ваш погляд, гідні представники сучасного мистецтва?

Я зацікавлено стежу за тим, що діється в українському мистецтві. Ситуація дуже відрізняється від 70-их років, коли ми палко бажали публічно демонструвати свої витвори, але через різні ідеологічні причини це було складно. Тепер Україна в цьому плані геть інша – відкрита й вільна. І це чудово! Творчій молоді в Україні, на мою думку, нема на що нарікати. Чимало молодих прекрасних художників уже активно про себе заявляють. А кого з них, як ви кажете, називати «гідними», покаже час.

Як ви ставитеся до того, що останні соціально-політичні події сильно позначилися на творчості багатьох українських митців? Чи відобразилися вони й у ваших роботах?

Лише позитивно! Ми всі пережили й досі переживаємо страшний період приниження, зради, морального хаосу. Країна хоч і поволі, та прокидається, оновлюється. Ніхто не може бути осторонь цього процесу, тим більше художники. Так чи інакше, ця ситуація розставляє свої акценти. На останніх виставках мистецькі твори відверто вражають своєю глибиною й щирістю – як відлуння нещодавніх подій.

Ну минулорічному ART-KYIV Contemporary я виставляв власний проект «Агресія Інсекти». Мені хотілося показати образ примітивної істоти, яка має примітивне, якщо це можна так назвати, мислення, примітивні цінності в наш новітній час. Найцікавіше те, що ми якраз маємо реальну змогу бачити, аж якою мірою ця примітивність небезпечна й агресивна!

У одному з інтерв’ю ви казали, що надихаєтесь музикою. Розкажіть, будь ласка, якою саме, і, можливо, на які саме образи.

Музика мене не надихає на образи. Коли я малюю, вона допомагає мені перебувати в комфортному й безпосередньому стані. В улюбленій музиці я відчуваю, як люди, які її створювали, самі розчинялись у ній, діставали від неї величезну втіху. Цієї миті вони завжди абсолютно відверті й щасливі. І я також…

Писати картини задля самореалізації, а не грошей, мало хто може собі дозволити. Вам це вдалося. Як? У чому суть? У життєвій позиції або обставинах, що склалися?

Писати картини, як ви сказали, «задля самореалізації», якраз будь-хто може. Однак треба мати не лише бажання, але й відчувати в цьому потребу. А в чому суть, це вже хай кожен сам собі вирішує.

Як відомо, мистецтвознавці дуже дошкуляють художникам. Вони все розбирають, аналізують… Як митці, своєю чергою, можуть їм за все це помститися?

Можна розбирати, аналізувати, зараховувати… Річ не в цім. Серед мистецтвознавців, як і серед художників, є багато талановитих і бездарних. Усе залежить від того, кого саме ви маєте на увазі.

Як людині, яка довгі роки мешкає й працює за кордоном, вам багато що з боку видніше. Що цікавого ви помітили в українському суспільстві й мистецтві?

У нашій країні все буде дуже добре, проте згодом і не одразу. Владнається ситуація з виставковою діяльністю, в галерейному середовищі. Адже суспільство – це складний організм. Культура посідає в ньому величезне місце, але воно невидиме. Це як душа в людини. Коли ми станемо помічати, що моральні пріоритети змінюються на користь стильної сучасної архітектури, високоякісної актуальної музики, неупередженого погляду на творчі прояви молоді, поваги до власних історичних здобутків, бажання суспільства взаємодіяти з усім світом – це будуть перші ознаки одужання. Вони вже є.

Juk22small Juk23small