Євгенія Смірнова | Олександр Животков: «Культура необхідна для того, щоб існувала людина»

01 Dec Олександр Животков: «Культура необхідна для того, щоб існувала людина»

Posted at 14:00h in Люди @uk by admin

Розмова з художником, якого важко звинуватити в публічності, зате легко схилити до відвертості.

Олександре, особисто мені не дає спокою ваша бензопила, яку ви відкрили в 2010-му році…

Я нічого не відкриваю, нічого нового. Вважаю, що матеріал вторинний і водночас важливий. Можна малювати на піску, на підлозі, просто в голові… Матеріал є скрізь — під ногами, на вулиці. Він приходить і йде. І олійні фарби, і бензопила, і дерево, і метал, і папір — все це єдине. І зеленкою можна скористатись, і йодом, і кремом для взуття.

Виходить цікавий контраст, адже тепер багато молодих художників, коли приходять по підтримку в фонди або галереї, зразу заявляють, що їм потрібна для роботи, наприклад, тільки американська фарба, адже нею пише Іван Марчук.

Звісно, цим можна бравувати. Наприклад, вимагати синю фарбу звідкись з Гваделупи. А чом би й ні. Адже це теж гра. Головне, щоб бравада не перейшла в снобізм, інакше нічого не вдасться. Вважаю, що снобізм — це недобре.

Коли потрапляєш у вашу майстерню, здається, що перебуваєш не в гостях у художника, а у колекціонера…

Усе правильно, художники великою мірою і є колекціонери. Я не збирач, просто дуже люблю різні предмети. Вони до мене приходять і йдуть… Предмет живе довше за людину. Відносини з ним — річ досить цікава. Предмет — це все — одяг, взуття. З батареєю теж можна попрацювати, якщо побачити, що з нею робити.

Щоб побачити, потрібно мати талант.

Не лише. Паганіні казав, що «один талант мені дав Господь — і це праця». Жодний талант не може існувати без праці, без неї він голий.

Олександре, ви дуже рідко виставляєте свої роботи. Коли відбудеться наступна виставка?

Мені дуже подобається простір StedlyArtFoundation, та й емоційно ми одне одного знайшли. Мені там неймовірно комфортно. Це вже практично моя друга домівка. Наша співпраця триває п’ять років — це серйозний термін, майже шлюб, до якого ми підійшли, будучи дорослими, сформованими людьми. Там я й виставляюсь. Зазначу, що в роботі з галереями я людина досить норовлива. Коли виставки добігали до кінця, я негайно забирав роботи додому. Мені конче було потрібно їх захистити, сховати. А щодо StedlyArtFoundation, то я навіть не турбуюсь про свої роботи. Я за них абсолютно спокійний. Мені через це неймовірно комфортно. Таке зі мною вперше в житті.

Так, це величезна рідкість — зустріти таке трепетне ставлення до власних робіт.

Розумієте, Женю, тут же йдеться про любов, на якій ґрунтується все наше життя. Якщо людина любить те, що вона робить, любить мистецтво, вона не може поводитися інакше. Річ ще й у тім, що історія повторюється. Адже людська душа або енергія вічна, саме тому людина й безсмертна. Були ж раніше такі саможертовні люди, наприклад, як Варвара Ханенко. Культура потрібна для того, щоб існувала людина, світ, усе живе. Ми про це рідко задумуємося. У радянські часи, наприклад, на перших сторінках проспектів про міста писали про досягнення сільського господарства, потім про спорт, і лише наприкінці — про культуру і як потрапити в універмаг. Усе.

Саме тому після розпаду СРСР ми й отримали специфічну культурну спадщину. Як ви вважаєте, за останні роки ставлення до мистецтва в нашій країні наблизилось до європейського?

У Європі все в музеях, усе під ковпаком, а у нас, на жаль, багато що досі в землі. Знаєте, як роблять у цивілізованому світі? Вони знаходять якийсь артефакт, накривають його скляним ковпаком, будують навколо нього музей і рекламують, щоб люди приходили.

Можливо, і в нас так колись буде?

Ні, не буде. Щоб отримати відповідь на питання про майбутнє, зверніться до минулого. Згадайте, що у нас коїлось, коли знищували Феофана Грека, Андрія Рубльова… Тепер музеї потрапляють під бомбардування. Ця дикість у поєднанні з нормальним ставленням до спадщини у нас присутня завжди.

У контексті скрутної ситуації в країні, не виникало бажання поїхати геть?

Ні. Мені ще наприкінці 1980-их пропонували поїхати, давали громадянство Франції, була пропозиція залишитися в Німеччині, але я весь час повертався. Це моя територія, моє місце. Я ж навіщось тут народився.