22 Mar Ілля Чичкан: «Те, що я роблю, завжди має шизофренічний характер»

IlyaChichkanPortrait

Не відволікаючись від створення нового полотна, один із найвідоміших українських художників, завжди охочий до жартів і вчинення перформансів на рівному місці, розповів нам про те, наскільки несерйозною людиною він є.

Іллє, зазвичай узимку ви вирушаєте в теплі краї, та цього року затрималися в Києві. Чому?

Погода сприяла. Зима видалася по-європейськи тепла. Але коли почалися холоди, закортіло втекти звідси. Ми з Машею вже звикли, виробили «імунітет», нам конче потрібне тепло. Коли шість років поспіль проводиш зиму в іншій кліматичній зоні, то під час холоду починаєш впадати у сплячку.

Ледь не кожен український колекціонер має кілька робіт пари Чичкан-Шубіна, чи не так? Вони зазвичай висять у самісінькому центрі простору. А це визнання, певні зобов’язання. Чи важко з часом їх виправдовувати?

Я до своєї творчості ставлюся дуже легко. Я – не схиблений на своєму вселенському значенні чувак. Те, що я роблю, завжди має шизофренічний характер, а хіба можна серйозно ставитися до шизофреніків? Мені, слава Богу, поки не спадало на думку працювати над своїм іміджем. Навпаки, чим далі, то мені легше.

Організатори гламурних вечірок стверджують, що для успішного заходу досить запросити Іллю Чичкана…

Так і є. Часом я й сам думаю, що не тим гроші заробляю. Просто навкруги дуже багато нудних людей, які не можуть самі себе розважити. А я, раз уже десь з’явився, то тихо не сидітиму.

Ваша майстерня розташована на Воздвиженці. Любите Старий Київ?

Так, я люблю Поділ, ми й мешкаємо тут поряд. Воздвиженка прекрасна. Вона в центрі, але тут дуже тихо. Ви ж бачили – поруч немає жодної зупинки транспорту. Сюди забредають цілком пристойні люди, а коли й непристойні, то екзальтовані.

Як ви ставитеся до того, що митці активно йдуть у політику? У вас таке бажання не виникало?

Я думаю, багато з них після таких поспішних рішень починають жалкувати. Навіть Святослав Вакарчук, напевно, вже розуміє, що в політику ліпше не потикатися. Хоча, подейкують, він зараз у Америці підвищує свою політичну грамотність. Вирішив зайти з іншого боку. А з мене кепський політик. Я не уявляю, чим вони там займаються. Я навіть рахунок «Київенерго» оплатити нормально не можу. Та й в українській політиці і так не бракує фріків.

Для вас мистецтво ще не перетворилося на щось буденне? Пристрасть залишилась?

Фарбою мазати – справа доволі медитативна, якщо ми говоримо про живопис. Якщо про мистецтво як концептуальний проект життя, то так, шал дещо вгамувався.

Маєте бажання взяти учнів?

Ні! Я дуже важко сходжуся з людьми. Тим більше вчитель – відповідальна місія. Я до себе як до художника серйозно не ставлюся, то як я можу комусь щось нав’язувати? Моя власна думка, ставлення до мистецтва досі формуються. Я ліпше поміркую, попрацюю над собою.

То навіть помічника не хочете, підмайстра?

Ну, рабська праця мене, звісно, приваблює. Але я й прибиральницю насилу витримую… Навіть перед її приходом намагаюся трохи навести лад, щоб сумлінню спокійніше було. Використання інших людей для мене пов’язано з необхідністю, а не з якоюсь внутрішньою потребою.

Як ви вважаєте, постійний брак грошей, особливо у молодих художників, це мінус для творчості?

Я б не мислив так трагічно. Звісно, коли тюбик фарби коштує 160 грн., важко бути молодим художником. Але таке становище дає додатковий стимул для розвитку. Адже можна шукати альтернативу. Наприклад, з деревом працювати, на простирадлах малювати, створювати нові медіа.

Але ж є ще проблема популярності. Неможливо художнику завжди працювати «в шухляду»!

Якщо художник довго працює «в шухляду», це значить, що він хороший художник! За допомогою такої тривалої праці можна простежити власний поступ.

Ви бачите якийсь шлях розвитку арт-ринку в Україні, культури галерей?

З цим у нас дуже складно. Є хороші проекти, але це не повноцінні галереї, які працюють з художником, просувають його, продають, отримуючи за це свої 50% комісійних, видають каталоги, возять художника на ярмарки… У нас цього нема. Є заклади, які перепродають твори. Це скидається на профанацію.

Якщо говорити про інші прояви зовнішнього життя, то що ви читаєте, дивитеся?

Нещодавно прочитав Беґбеде, возимо з собою книжку Міллера. Тепер у моді знову серіали, але ми на них не дуже западаємо. Подобається щось легке, британське, про абатство, наприклад. Днями я випадково переглянув фільм “Ті, що вальсують” Бертрана Бліє. Чудове кіно. Дуже рекомендую. Полюбляю іноді передивлятися старі фільми. З останнього сподобалась «Юність» Соррентіно. Колись я був шанувальником «Зоряних воєн», та потім вони обернулися на безжалісну комерцію. Це кіно мало свою філософію, естетику, воно працювало не просто як щось розважальне – це була драматична сага.

Щодо виставок за кордоном, то чи маєте плани зробити щось у Європі або США?

Звісно, маю. Раніше ми постійно влаштовували виставки за кордоном. Тепер уже менше. Хочеться зробити щось кумедне, таке, щоб собі сподобалося. Мені геть байдуже, що про все це потім скажуть інші. З плином часу багато речей стають умовностями, а я не з тих людей, що їх дотримуються.

IlyaChichkan1 IlyaChichkan2 IlyaChichkan3 IlyaChichkan4