04 Jun Михайло Кавицький: «Картини з моєї колекції – це частина особистого, життєвого простору»

Відомий бізнесмен і колекціонер Михайло Кавицький розповів про те, як вибирати предмети мистецтва й створювати власний простір.

Так склалося від самого початку, що наш бізнес пов’язаний з мистецтвом. Звісно, хотілося б присвячувати йому більше часу, та це дуже дороге захоплення. Щоб всерйоз займатися колекціонуванням, треба володіти значними коштами й вільним часом.

Я ніколи не оцінював вартість нашої сімейної колекції. Каталог я веду. Дякую Володимиру Кадигробу, який навчив мене, як це робити, правильно систематизувати. Для мене колекціонування – це довготерміновий проект. Думаю, найближчим часом будемо більше уваги присвячувати цій справі. А з Володею ми встигли стати добрими друзями. Я його дуже поважаю, вважаю глибокою людиною. Саме такі молоді люди й змінять ситуацію в нашій країні.

Під час вибору об’єкта для мене важливий один критерій: для чого саме я його купую. Якщо мені потрібний предмет дизайну для квартири – це одне, коли ж йдеться про те, щоб придбати витвір мистецтва, яке матиме культурну цінність, – цілком інше. В останньому випадку не варто орієнтуватися на те, подобається тобі, наприклад, картина чи ні.

Картини з моєї колекції – це частина особистого, життєвого простору. Зараз я ним не надто задоволений. Обмірковую, яку картину й куди перевісити. Ми ж постійно змінюємося. Без цього неможливо рухатися вперед. Хотілося б частіше оновлювати експозицію. Але для цього треба самому змінитися.

Від самого початку я підходив до мистецтва як до бізнесу. Хто зараз головний? Енді Воргол. Отже, його й купуватимемо… Потім я зрозумів, що в мистецтві все значно складніше. Тепер мене більше цікавить молодь, яка прийшла зі свіжими думками й ідеями. Або роботи уже з ціною, успішних художників, практично класиків.

Як молодому художнику потрапити до моєї колекції?.. Складне питання. Бути художником, на мою думку, – це настільки важко, що мені не хотілося б давати будь-кому якихось авансів, щоб потім не було розчарувань. Та однозначно, робота має бути виконана краще, цікавіше, актуальніше, ніж у майстра, що вже має бренд, історію.

У нашій країні арт-ринок з’являється тоді, коли з’являються дурні гроші. Останній такий сплеск стався приблизно у 2006-2007 роках, коли відкрили PinchukArtCentre як спробу зробити щось цивілізоване у вітчизняному світі сучасного мистецтва. Звісно, ринку як такого у нас нема. Але наш народ має такий великий творчий потенціал, що треба лише продовжувати працювати, вчитися й творити, щоб українські імена й надалі звучали в контексті світової історії мистецтв.

Я радію з того, що маю змогу спілкуватися з серйозними європейськими колекціонерами. Це і можливість хоча б інтегруватися в світову культуру, просто подивитися, як люди правильно займаються мистецтвом. Не забувайте, що ми 70 років йшли іншим шляхом, ніж увесь світ, але і в цьому були свої особливості, які вплинули на мистецтво. Тепер є можливість вчитися, залучати іноземних експертів. Світ змінився. Він став космополітичний. Люди живуть геть інакше. Дорогу в цей світ прокладають художники, які бачать ще на крок вперед. Приємно, що у нас багато молоді це розуміє.