03 Apr Юрій Пікуль: «Творчий план завжди один – просто щось робити»

YuraPikul

Особливий художник й незвичайна людина, Юрій Пікуль не любить розмовляти, натомість надає перевагу раціональному використанню часу. Але для нас він зробив виняток і навіть провів екскурсію власною плантацією пальм.

У вашій творчості досить багато пейзажів. Це якось пов’язано з тим, що ви навчалися в академії мистецтв?

Ні, не думаю, що моя любов до пейзажу має з цим якийсь зв’язок. Так, я вивчав академізм, грамоту. Але пейзажів багато тому, що я їх добре відчуваю. На пленер свого часу став виходити з метою практики, щоб побачити колір, чогось навчитися. Я взявся за живопис, опираючись на Ван Гога й Левітана – саме з цих художників розпочинався мій творчий шлях. Тепер для мене робота з натури є своєрідним психоделічним досвідом, ритуалом, процесом, який збирає мене докупи, це спосіб бути в теперішньому, не думаючи ні про майбутнє, ні про минуле – ні про що… А те, що навколо, сприймається як музей з діорамою, щось заповідне, до чого не можна торкатися. Ти можеш стежити, але не можеш втручатися…

На стінах вашої майстерні розміщені також ваші роботи. Це не відволікає? Адже багато художників мають звичку після написання полотна перевертати його або прибирати в іншу кімнату.

Ні, для мене це не проблема. Великі картини дійсно важко сприймати після того, як вони завершені. Ти і так довго їх створюєш, то потім ще й знову на них дивитися? Після великих робіт трохи втомлюєшся, тож треба відпочивати, відставляти їх кудись вбік. А те, що ви бачите на стінах моєї майстерні, це інше. Це маленькі картонки, які нагадують мені про дорогі серцю речі, про місця, де мені було добре. Вони повсякчас повертають в ту ситуацію, живлять моє бажання щось робити. Ці картонки, можливо, взагалі не є об’єктом мистецтва – це радше відбитки певних відтинків часу, дуже концентрованого часу, часу особливої якості.

У вашій майстерні все дуже чітко, мов під лінійку. Полюбляєте порядок?

Напевно. Думаю, це просто властивість розуму – структурувати інформацію, впорядковувати.

А як любите відпочивати? Судячи з пейзажів, мабуть, на природі?

На природі, так. Якраз там, де ці етюди зробено, і є найліпший мій відпочинок. Одним словом, я люблю відпочивати на самоті, або, точніше, коли знаєш, що десь поряд є люди, бачиш їхнє життя з певної дистанції, але при цьому не взаємодієш безпосередньо.

Чи часто практикуєте пленери?

Коли маю час і змогу. За тиждень можу створити близько 30 ескізів. Із них потім вибираю матеріал для подальшої роботи.

Ви маєте стільки пальм!

Так, мені до вподоби вирощувати рослини. Особливо пальми.

Аж у такій кількості? Це бізнес?

Це жадоба. Наслідки боротьби з зимовою депресією. За час холодів я багато що посіяв, але трішки перегнув палку. Доглядаю їх сам. Мені подобається перебувати серед рослин, вони тішать око.

Чому ви не закріпилися ні в академії, ні в спілці художників?

Бо академія, і тим більше спілка, на сьогодні є цілковитим анахронізмом, рудиментом, уламком старої системи. Так сталося. На той час, коли я вступив до академії, я вже цілком відчував себе художником, в мене не було ні розгубленості, ні нерозуміння того, що треба робити і як власне бути митцем. Процес був запущений, відбувався розвиток. Нам з друзями було смішно, що за шість років тупізму якісь професори одного прекрасного дня назвуть нас художниками. Ми самі себе ними назвали й самі за це відповідаємо. А вступив я несподівано сам для себе. Я знав, що раз уже був зарахований до академії, то маю викреслити все, чого навчився раніше, і стати слухняним, хорошим студентом. Такий варіант мені геть не підходив!

За творчістю кого із сучасників ви стежите?

Коли маю змогу, просто спостерігаю за тим, що відбувається у нас та за кордоном. Але із живописців мене найбільше цікавить Олег Тістол.

То це його картини пальми навіяли?

До речі, так! Тістол – найближча для мене людина й художник, учитель. Спеціально я ні за ким не стежу, але те, що бачу, намагаюся розуміти й брати до уваги. Сучасний контекст, хай навіть локальний, треба знати, адже діяльність художника, його висловлювання, це насамперед діалог з середовищем. Втім, локальний контекст неможливо добре розуміти, не знаючи глобального культурного поля, оскільки те, що діється в сучасному українському мистецтві, не ізольоване від ширшого світу. Я немов перебуваю в нашому поточному художньому процесі, але водночас існую в ньому доволі відносно. Річ у тім, що живопис – це дуже несучасне медіа. Як інструмент і як мова він уже не придатний для того, щоб займатися актуальним мистецтвом. Але мене він цікавить, і мені хочеться з його допомогою сказати, як мені шкода, що він помер. Мистецтво для мене – простір максимальної свободи. Тут байдуже, чи навчався ти в академії. Ступінь свободи залежить тільки від твоєї голови, від того, що ти можеш собі дозволити.

Виходить, що ваш шлях – це індивідуальний вибір від самого початку й до кінця?

Вочевидь, так і є.

Які маєте творчі плани на найближче майбутнє?

Творчий план завжди один – діяти. Коли накопичується матеріал, в процесі пошуку стає видно, що робити далі, над чим працювати. Майбутній проект мені вже зрозумілий, він склався в голові. Залишається його здійснити.

Скільки годин на день ви присвячуєте живопису?

Часу не лічу. Годин з п’ять, мабуть. Живопис – це моє основне заняття.

Ви не мали бажання долучитися до якоїсь арт-групи?

Такого бажання нема. Я не хочу ні до кого приєднуватися. Розумієте, в групі завжди є лідер, який її тягне. А мені лідери не потрібні, я й сам незле даю собі раду. Колись з друзями ми заснували групу «МММ», зробили два проекти. Та тепер всі здебільшого окремо працюємо. Але це був чудовий досвід. Наше об’єднання утворилося задовго до того, як назвалось групою. Ми мешкали й працювали в одному просторі, і нас багато що єднало, але все змінюється, це нормально.

Можливо, річ у тім, що всі художники – інтроверти?

Усі художники різні. Але сучасне мистецтво, в принципі, штука дуже екстравертна!

YuraPikul1YuraPikul2YuraPikul3YuraPikul5YuraPikul6YuraPikul7