11 Sep Христина Соломуха: «У мистецтві з фемінізмом свої проблеми»
Що може бути спільного в усього вищезазначеного? Христина Соломуха є одним із художників, що поєднують у своїх дослідженнях різні аспекти реальності, які на позір не мають конкретних зв’язків. Важливою частиною її праці є викладацька робота, в якій, як і у своїх художніх пошуках, художниця шукає альтернативний підхід.
Напевно, перш ніж говорити про фемінізм у мистецтві, слід загадати, що часто ми постаємо перед нерозумінням того, що це таке. Якщо коротко, то фемінізм – це рух за рівність прав чоловіків і жінок (не проти чоловіків!). До речі, я особисто знайома з багатьма чоловіками, які беруть активну участь у цьому русі, в країнах, де мені доводилося жити й працювати, особливо у Сполучених Штатах. У мистецтві з фемінізмом свої проблеми. У моїй художній роботі це питання стоїть на тому ж рівні, що й проблеми політики – непросто підійти до них напряму. Треба шукати творчий підхід, у якому робота не стала б пласкою ілюстрацією висвітлюваних фактів, але й не втрачала б своєї політичної актуальності. У проектах, над якими я тепер працюю разом з Паоло Коделуппі, ми намагаємося знайти такий підхід у серії влаштованих нами виставок і циклі короткометражних відео, про які я можу розповісти детальніше.
“House of the bear” («Дім ведмедя») – це відео, яке ми завершили навесні 2015 року. Воно ґрунтується на міфології північноамериканських індіанців. У 2013 році, завдяки художній резиденції у Сполучених Штатах, ми зібрали чималу документацію про культури Кайова, Арапахо та інших народів, що мешкають в Дакоті та Вайомінгу. Наш фільм представляє міф походження скелі й сузір’я, яке можна побачити з неї в період зимового сонцестояння. Кожне плем’я називає це місце по-своєму: «тіпі ведмедя», «ведмеже лігво», «дім ведмедя». Сама скеля й прилегла до неї територія сакральні для племен Великих Рівнин. Міфи, пов’язані з цим місцем, у кожного народу дуже різні: погоня ведмедя за молодими дівчатами, скеля, що зростає, перетворення дівчат на сузір’я.
Під час дослідження я з’ясувала, що образ ведмедя у міфології різних народів пов’язаний з часовими циклами й порами року. Оскільки цей звір впадає в сплячку взимку й прокидається навесні, він символізує пробудження природи й сексуальності. У Європі багато язичницьких вірувань й ритуалів були пов’язані з фігурою ведмедя, а в міфах і казках країн, на території яких жили ці тварини, є історії про ведмедів, що викрадають молодих дівчат. Такий антропологічний підхід дозволив нам знайти спільні риси у різних культурах і цивілізаціях, а також почати досліджувати зв’язок між міфологією та психоаналізом. Сама по собі ця ідея не нова – Фрейд звертався до грецьких міфів, щоб сформулювати свої теорії, одним із найвідоміших прикладів є комплекс Едипа. У зв’язку ж міфології та психоаналізу нас цікавлять процеси формування колективної уяви, моделей поведінки у певному суспільстві та їхнє художнє осмислення.
Наш поточний відеопроект називається “Master of honey” («Володар меду»), він торкнеться актуальних соціальних та політичних питань. Фільм буде відрізнятися від попереднього своєю подвійною наративною структурою: документальною та художньою. Документальна частина – це розмова з відомим французьким істориком і соціологом про те, що таке влада. Йтиметься і про фемінізм, і, звісно, про Україну. Художня частина фільму складатиметься з коротких сцен метафоричного характеру за участі нашого персонажа – ведмедя. Документальне й художнє вступлять у діалог і «переплетуться» у мить монтажу фільму. І цілком можливо, що нашому «міфологічному» ведмедю вдасться взяти участь у реальному інтерв’ю!
Процес роботи над першим фільмом був дуже довгий – нескінченні пошуки в бібліотеках, години, проведені в інтернеті, музеях… Для реалізації семихвилинного відео над знадобилося два роки підготовки. Ми з Паоло прочитали безліч книг – з резиденції у США ми привезли цілу валізу літератури, нас ледве на літак пропустили через вагу багажу! Робота над “Master of honey” просувається значно швидше, попри те, що це тридцятихвилинне відео, ми плануємо закінчити його до літа 2016 року.
Проекти, якими я займаюся в Києві, – це робота зі студентами і молодими художниками. Перший з них ми розпочали у жовтні 2014 року. «Екстремальні території» – це обмін між моїми французькими студентами з École Européenne Supérieure des Beaux arts de Bretagne (Вищої європейської художньої школи Бретані) міста Ренн, київськими студентами Школи візуальних комунікацій (ШВК) та Тбіліської академії мистецтв. Другий – це воркшоп «З якої літери пишеться картина?» (у квітні 2015 року) в Школі візуальних комунікацій.
Такі обміни або програми мені було важко організувати ще рік-півтора тому. Після Майдану, у 2014 році, в Україні з’явилася нова енергія й конкретна можливість працювати з Європою. Принаймні я це відчуваю у галузі художньої освіти. Оскільки державна художня освіта залишилась академічною, в Україні з’являються альтернативні структури: школи, курси, лекції з сучасного мистецтва. Їх не дуже багато, але в них є потреба, і, як художника, мене це дуже тішить!
Люди, з якими я тут познайомилася, співпрацювала (і, сподіваюся, співпрацюватиму й надалі!), зокрема, Наталія Синепупова, Алевтина Кахідзе, Лада Наконечна, Катерина Радченко, Ксенія Малих та багато інших, роблять неймовірну справу. Це першопрохідці альтернативних методів роботи в художньому просторі! ШВК, Closer, Ізоляція.. У Франції таких приватних ініціатив поки мало. Це пов’язано з тим, що у 80ті роки соціалістичний уряд Франції створив цілу систему державних художніх закладів – від шкіл до виставкових залів. Ця дуже комфортна ситуація існує й досі, але у зв’язку з економічною кризою в країні державні бюджети поступово скорочуються, і насамперед від цього потерпають культура й освіта. Думаю, невдовзі у Франції з’явиться потреба в таких ініціативах. Отже, і в України є чого повчитися!