18 Apr Добриня Іванов: «Зараз мені ближче непомітне мистецтво»
Художник, для якого обдумування проекту важливіше за його реалізацію. Добриня не любить згадувати минуле, проте охоче говорить про те, що турбує його тепер.
Я займаюся мистецтвом задля власного задоволення. Головне, що воно цікаве мені. Якщо ще комусь – я дуже радий, якщо ні – мені начхати.
Якби я займався комерційним мистецтвом, то не зміг би дозволити собі такої свободи.
Часом неприємно, коли тебе обливають брудом, але це абсолютно не є прерогативою мистецтва. У всіх сферах життя про тебе можуть лихословити.
Хоча я згодний з тим, що у нас в мистецтві доволі багато сексизму, та знову ж таки – це радше загальносоціальна проблема.
У Європі, наприклад, рівень комунікації вищий, ніж у нас. Хоча, буваючи на якихось тусовках художників за кордоном, я помічав ті самі характеристики, що й у нас – усі пересуджують одне одного, тільки в більшому географічному масштабі.
У Європі контекст мистецтва ширший, там більше людей, які ним займаються. У зв’язку з тим, що поле там настільки велике, будь-яка категоричність усереднюється.
Власне, ті, хто виявляє категоричність суджень, завжди помітніші в якихось маленьких спільнотах. У нас художників, галеристів та інших учасників культурного процесу набереться щонайбільше 300 осіб, тому й критичні голоси звучать гучніше. Але це радше технічна проблема.
Свою персональну виставку я планую зробити вже майже рік. Вперше її скасували через революційні події, вдруге – через обставини, які від мене не залежать, а потім, ближче до літа, на тлі того, що відбувалося в країні, я й не знав, що мені робити. Тепер персональна виставка здається мені чимось небажаним, зважаючи на ті цифри, які нам постійно показує курс валют. Мене дедалі більше непокоять питання насущні. Особливо, враховуючи, що те, що я роблю, зазвичай напрочуд важко продати.
Я здебільшого роблю те, що мені до вподоби, але якщо вдається докласти до цього комерційну сторону, я дуже радий. Це чудово. На жаль, я не маю жилки бізнесмена, тож по-доброму заздрю людям, які вміють робити гроші на сучасному мистецтві.
В принципі, я не дуже-то й до цього прагну, тож намагаюсь це компенсувати якимись іншими своїми навиками й здібностями. У нас проблема полягає ще й у тім, що найкраще продаються такі об’єкти як невелика скульптура, живопис або графіка. Я не маю робіт у жодному з цих напрямів, отже, не маю й продажів.
За час революції я абсолютно випадково зробив одну виставку. За рік до цього, працюючи в резиденції Kyiv A-I-R, я придумав великий проект – «Автономна республіка Борщагівка». Це мала бути велика інсталяція про напівбожевільного чоловіка, який вирішив провести референдум щодо незалежності Борщагівки. Разом з юристами ми підготували пакет документів, потрібний для такої процедури згідно з українським законодавством, зробили мапу, гімн, конституцію Борщагівки. Проект не вдалося показати в Чехії. Під час революції про виставку навіть не йшлося. Проект видавався б аж надто передбачуваним. У день референдуму в Криму я випадково потрапив у Львів. Поїхав відпочити, побачитися з друзями. Рівно на два дні. Поки ми відпочивали, моєму другу, який має галерею у Львові, спало на думку за 12 годин до від’їзду змонтувати виставку. Я, звісно, трохи вагався, та все-таки погодився.
Також, коли під час революції я опинявся вдома, то робив маленькі дерев’яні скульптури. У листопаді 2013-го року я побував у Венеції, де відвідав Музей мистецтва народів Сходу. Там було вражаюче відділення з предметами декоративно-прикладного мистецтва. Процес створення об’єктів з дерева там складався з майже 40-а кроків. Усе це справило на мене неймовірне враження. Уже потім, коли почалась революція й психіка не могла впоратись з тим, що коїлося, моя підсвідомість підказала, що час тікати в якусь прекрасну далечінь. Тоді я й почав на основі цих східних технологій робити свої маленькі дерев’яні скульптури. І це тривало до літа 2014-го року. Гадаю, колись я неодмінно покажу їх.
Останні два роки я продовжую створювати якісь дивні, непомітні речі, відмовляючись від роботи з інсталяцією. Тепер мені ближче непомітне мистецтво. Думаю, що саме в цьому напрямку я й рухатимусь далі. Маю плани й сподівання стосовно багатьох проектів, та поки не дуже розумію, чи зможу їх втілити.