25 Nov Леся Хоменко: «Сьогоднішнє мистецтво – це вчорашні новини»

З однією з найцікавіших українських художниць ми поговорили про недоладність вітчизняного культурного простору, бажання спокою й глобальні контексти. 

Раніше художники, скульптори або архітектори могли дозволити собі працювати над одним обєктом роками. Сучасний потік інформації змушує до швидшої реакції на ті або інші події, реалії. Як ви вважаєте, це впливає на цінність мистецького витвору – історичну, соціальну?..

Є такий жарт: сьогоднішнє мистецтво – це вчорашні новини. Є, звісно, ідеї і рішення, які приходять блискавично і настільки досконалі, що нічого додавати не треба. Але особисто я зазвичай довго виношую ідею, чекаю, доки мине перший захват від задуму й зявиться дистанція, відсторонене бачення. Цей процес у мене напрацьований роками і такий же природний, як обмін речовин в організмі. Швидка реакція на події буває, коли художник програмно працює з низкою завдань і відгук на події вписується в його/її художню практику. Для мене дуже відчутна «герметичність» мистецтва, я вважаю, що спроба прямо інструменталізувати мистецтво задля досягнення практичних цілей обернеться провалом. Мистецтво має справу з уявою. Це процес повільного інфікування. До того ж мистецтво ніколи не переплюне ту інтенсивність, з якою виробляються щоденні новини. «Задзеркалля» мистецтва дуже крихке, але в цьому й його сила. Тиск інформації в наш час надзвичайно великий – це проблема не лише художників.

Чотири роки тому в одному зі своїх інтервю ви говорили про те, що творите, не отримуючи практично жодних грошей. Останнім часом ситуація на українських і міжнародних аукціонах змінилась – продажі та їхній грошовий еквівалент значно зросли. На собі ви відчули ці зміни? Чим вони, на ваш погляд, зумовлені?

Так, у нашій країні не прийнято платити гонорари художникам за участь у виставках. До того ж я вирішила не тиражувати свої комерційно вдалі серії, а рухатись вперед в експериментах. Спершу було трохи тривожно – потік грошей зменшився, але невдовзі зявилося відчуття легкості. Тепер усе не так погано. До аукціонів я ставлюся дуже насторожено. На здоровому художньому ринку це остання сходинка – це вторинний ринок. У нас в країні люблять усе робити задом наперед. Немає жодної комерційної галереї, яка б працювала за цивілізованими стандартами, проте є аукціони. Думаю, продажі на західних аукціонах слугують художникам рекламою серед українських колекціонерів.

Творчість від гендеру не залежить, але, як гадаєте, чи змінилась би творча й психологічна атмосфера групи Р.Е.П., якби ви були єдиною жінкою серед чоловіків або працювали винятково з жінками?

У нас в групі всі жінки особливі. Зовсім нема відчуття «жіночого колективу». Будь-яка зміна в групі дуже б вплинула на Р.Е.П., але не через гендер.

Вашу творчість годі уявити без соціального аспекту. Ви сперечалися з міфами, фіксували нових героїв… У звязку з останніми подіями в країні й світі, не виникало бажання висловитися жорсткіше, ніж зазвичай?

Взагалі мені здається, я стаю дедалі жорсткішою. Особисто я не потребую «шокуючого» мистецтва, адже ніщо не може переплюнути народження або смерть. Якщо художній твір зображує смерть або пологи, то глядач там побачить саме смерть або пологи, а художня надбудова може бути нівельована. Правду кажучи, для мене це одна із найважливіших проблем, над якою ще треба добряче подумати.

Рік, що минає, був багатий на культурні події, особливо виставки, фестивалі і навіть бієнале. Який захід із галузі арту, й не лише нього, справив на вас найбільше враження у 2015 році?

Мене радше вражає сама кількість подій. Я з цього дуже радію. Сама я рідко кудись вибираюсь, але цей факт мене тішить. Та бієнале «Київська школа», поза сумнівом, – дуже важлива подія, і не лише для 2015 року.

Якщо говорити про вашу виставку «Ступ», то її концепція значною мірою перегукується з художніми принципами авангардного мистецтва початку ХХ століття. Це збіг – подібність історичного, соціального контекстів? Ваша творча інтуїція?

Ваша правда, мене зараз дуже приваблює кубізм і подолання двовимірного, і навіть тривимірного, простору. Я свідомо проходжу частину шляху, вже подоланого так чи інакше. Мистецтво вийшло за межі картини, але картина залишилась. Отже, є що роздивлятися. До того ж я у всій своїй роботі намагаюсь знайти перехід від соцреалізму, який на нашій території замінив багато надважливих явищ у світовому мистецтві ХХ століття, і тепер ця пострадянська культура має якось вписатися в глобальний контекст, протезуючи пропущені історичні віхи.

Сучасне мистецтво занадто концептуальне, щоб бути «задиванним», просто висіти і прикрашати простір. Як ви вважаєте, наскільки така складність фільтрує аудиторію? І чи правильно це – бути мистецтвом, зрозумілим для одиниць?

Колекціонування – це ще й справа смаку. А смак розвивається. Проблема фільтрів – це проблема освіти. Це процес не одного дня. Мене більше не засмучує недоладність нашого культурного простору – усі процеси я побачила в довгостроковій перспективі. Вода камінь точить.

Наприкінці року прийнято підбивати підсумки. Як 2015 вплинув на вас як на художника, людину? Що б хотілось залишити в ньому, а що взяти з собою далі?

Не знаю, що відповісти. Я в памяті багато подій не тримаю. Напевно, хочеться менше метушні й допрацьовувати ті ідеї, які почала цього року – чимало не увійшло у виставку «Ступ», і багато з того, що я там показала, хочеться розвинути.

LesiaKhomenko1 LesiaKhomenko2 LesiaKhomenko3 LesiaKhomenko4 LesiaKhomenko5

Пізнати