25 Nov Мадлен Франко: «Я втомилася від формату 2D»
Вона молода, талановита й настільки захоплена творчістю, що не боїться експериментувати, травити камінь кислотою, щоб отримати бажаний малюнок, і залишається при цьому вражаюче ефектною дівчиною. Знайомтеся — Мадлен. Ім’я, яке багато скаже про себе в українській сучасній графіці.
Про себе
Відколи я себе пам’ятаю, я завжди щось малювала. Мама досі ретельно зберігає мої перші малюнки. Усе моє дитинство минуло на додаткових заняттях, у студіях і в навчанні. Пам’ятаю, як тато читав мені книжки і мені страшенно подобалось розглядати чорно-білі ілюстрації. Можливо, саме тоді у мені й зародилась любов до графіки. Потім я вчилась у ДХСШ і навіть стерпно писала олійними фарбами. Але коли нам дали завдання проілюструвати Гоголя, і я зробила свою першу роботу тушшю, питання на який факультет Академії вступати вже не поставало. Хоча спершу було справді важко: стільки технік, багато нової інформації — я не встигала нічого роботи. Але потім якось звикла, втягнулась і все повернулось на круги своя.
Про навчання у НАОМА
Особлива любов, звісно, до офорту. Як мені потім пояснили, перший офорт — це певне розчарування, оскільки ти не можеш передбачити результат. Але мені до вподоби сам процес — уся ця послідовність, відповідальність, ти не маєш права на помилку й другого шансу. Оскільки я навчаюсь у Андрія Володимировича Чебикіна, вимоги від самого початку високі. За семестр треба багато встигати і обсяг роботи не дозволяє розслабитися. Однозначний плюс Академії в тім, що у нас нема жодних табу, ти займаєшся тим, що тобі цікаво. Ідей завжди багато й до реалізації доходить лише незначна їхня частина, оскільки будь-який ескіз зазнає жорсткої, але справедливої критики викладачів, що вчить послідовного опрацювання всіх деталей проекту. Тепер, провчившись чотири курси в Академії, я не уявляю свого життя без неї й гордо заявляю, що я графік.
Про спілкування з Етером
Завжди здавалось, що я буду книгарем-ілюстратором, але після того, як я постала безпосередньо перед книгою, усіма цими форзацами й авантитулами, то зрозуміла, що це не моє. Мені чужі ці рамки, правила, послідовність і робота в офісі. Хотілося творити в пориві, не прив’язуватися до тексту, а створювати живе й справжнє. Так я опинилась на кафедрі вільної графіки. Але, у підсумку, створена мною книга не виправдала сподівань. Хоча для мене це було спілкування з Етером. Моя графіка була присвячена «Великому Гетсбі». Дуже люблю цю епоху. Тож ще до виходу фільму, до його шаленої популярності мене потягнуло до цієї теми.
Про серію «Татусеві синочки»
У інформаційному просторі ми часто натрапляємо на повідомлення про те, що син якогось дуже заможного татка, поки того не було вдома, поїхав кататися на його «Феррарі» або «Ламборґіні», але врізався у найближчий стовп. І сміх і гріх. Половині нашої країни нічого їсти й нема у що вбратися, а тут хлопчик вирішив просто трохи розважитися… Без прав, без подальшого розслідування події. У плині такого негативу ти знаходиш щось кумедне. Особисто для мене це елемент абсурду того, що відбувається.
Про реальні прагнення
Поки я не можу сказати, що є конкретна галерея, в якій я би мріяла виставляти свої роботи. Мені здається, що ще рано, ще не час. Адже я лише вчуся. Звісно, багато хто виставляється й сидячи на студентській лаві, але цей варіант не для мене. Я пробую себе в різних техніках. Деякі роботи виготовляю на замовлення й продаю, але це тільки початок.
Про серйозні плани
Якщо говорити про творчі плани на майбутнє, то тут треба почати з того, що я втомилась від формату 2D. Хочу перейти до інсталяційно-скульптурних об’єктів. Є ідея з диптихом — за допомогою пластику й скла я зображу двох дівчат зранку й ввечері. Вечірня частина буде відображуватися у дзеркалі. Із будь-якої точки можна буде стежити за своєрідним переродженням, тією самою неповторною жіночою магією. Ідей багато. Думаю, у мене попереду ще досить часу, щоб їх втілити. Я не маю канікул — весь час перебуваю в процесі творчого пошуку.
